Догляд за пацієнтом під час кашлю

1. Заспокоїти пацієнта (хвилювання може посилити задишку).

2. Надати пацієнту напівсидяче положення у ліжку:

a) підняти головний кінець функціонального ліжка;

b) застосувати підголівник;

c) використати додаткові подушки.

3. Звільнити грудну клітку пацієнта від одягу, який стискує її.

4. Забезпечити доступ свіжого повітря в кімнату — відкрити кватирку або вікно.

5. В умовах стаціонару забезпечити подачу кисню пацієнту від централізо­ваної системи або кисневої подушки.

7. Прикласти грілки до нижніх кінцівок пацієнта, попередньо перевіривши
їх температуру, щоб уникнути опіків.

8. Уважно стежити за станом пацієнта. Дуже важливо своєчасно помітити і
правильно оцінити порушення дихання, зміну кольору і вологості шкірних
покривів, порушення психіки тощо.

9. За призначенням лікаря продовжити надання невідкладної допомоги,
застосовуючи медикаментозні препарати.

Запам’ятайте! При бронхіальній астмі призначаються одні групи препа­ратів, а при серцевій астмі – інші, тому помилкове призначення і введення ліків (особливо парентеральне) – не допустиме.

ДОПОМОГА ПАЦІЄНТУ ПІД ЧАС КАШЛЮ

1. Надати пацієнту напівсидяче положення у ліжку, при якому зменшується
кашель.

2. Забезпечити доступ свіжого повітря у палату — відкрити кватирку або
вікно (без протягів), при провітрювані добре вкрити пацієнта.

3. Дати тепле питво пацієнту: молоко з натрієм гідрокарбонатом (на склян­ку молока 1/2 чайної ложки натрію гідрокарбонату) або молоко з луж­ною мінеральною водою.

4. Зробити пацієнту інгаляцію, враховуючи показання і протипоказання.

5. Поставити пацієнту на грудну клітку гірчичники або банки, враховуючи показання і протипоказання.

6. За призначенням лікаря при сухому кашлі застосувати протикашльові засоби (лібексин, бромгексин, кодтерпін).

7. За призначенням лікаря при вологому кашлі застосувати відхаркувальні засоби (сиропи, настої, відвари із лікарських рослин; бронхолітин, пектусин).

8. При вологому кашлі дати пацієнту плювальницю або чисту банку ємністю 250 мл з кришкою, на дно якої налити трохи води або 3% розчин хло­раміну.

ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ПРИ КРОВОХАРКАННІ ТА ЛЕГЕНЕВІЙ КРОВОТЕЧІ

Кровохаркання — це виділення при кашлі харкотиння з домішками крові, у вигляді прожилок або невеликих згустків. Кровохаркання завжди є серйозною ознакою, бо якщо не вжити відповідних заходів, може розвинутися легенева кровотеча. Кровохаркання або легенева кровотеча може спостерігатися при туберкульозі, раку, абсцесі, інфаркті легенів, а також при бронхоектатичній хворобі. Легенева кровотеча супроводжується кашлем, кров змішана з харкотин­ням, має світло-червоне забарвлення, піниста. Хворі в такому стані дуже хви­люються, їх переслідує страх смерті і вони потребують невідкладної допомоги.

1. Заспокоїти пацієнта (хвилювання може посилити кровохаркання і леге­неву кровотечу). Заборонити пацієнту розмовляти.

2. Надати пацієнту напівсидяче положення у ліжку:

a) підняти головний кінець функціонального ліжка;

b) застосувати підголівник;

c) використати додаткові подушки.

3. Повернути пацієнта на уражений бік, щоб кров не попадала в бронхи, здорову легеню. До рота підставити ниркоподібний лоток для відхарку­вання; дати чисту серветку.

4. Заборонити виконувати різні рухи, тому що фізичне навантаження може посилити легеневу кровотечу.

5. На відповідну ділянку грудної клітки прикласти холод (міхур з льодом, холодний компрес).

6. Дати пацієнту ковтати невеликі грудочки льоду або дати випити холод­ний розчин кухонної солі по 1 ч. л. через 1-2 хв. декілька раз.

7. При значній кровотечі — накласти джгути на три кінцівки, знімаючи почергово один джгут через 10-15 хв.

8. За призначенням лікаря ввести пацієнту кровоспинні засоби (амінокап­ронову кислоту, медичний желатин, дицинон).

9. За призначенням лікаря ввести пацієнту інфузійні засоби (поліглюкін, реополіглюкін).

1. При сильному кашлі застосувати протикашльові засоби (лібексин, бромгексин, кодтерпін).

ПОДАЧА КИСНЮ ЧЕРЕЗ НОСОВІ КАТЕТЕРИ НА МУЛЯЖІ

Показання: гостра та хронічна дихальна недостатність.

Противоказання: пухлини, опіки дихальних шляхів.

1. Роблю вибірку з листа призначень, проводжу психологічну підготовку і отримую згоду.
2. Мию руки, обробляю антисептиком, одягаю рукавички.
3. Заповнюю апарат Боброва (для зволоження кисню) на 13 водою, при набряку легень спиртом.
4. Прошу очистити носові ходи або роблю це сама, перевіряючи прохідність дихальних шляхів.
5. Трубку приєдную до централізованої системи подачі кисню. Беру носовий катетер, вимірюю відстань від кінчика носа до мочки вуха, зволожую гліцерином і вводжу до мітки в один носови хід, фіксую лейкопластирем до щоки.
6. Відкриваю вентель на апараті Боброва, потім на централізованій системі і кисень поступає зі швидкістю 4-6 л/хв. Через 30-40 хв змінюю носовий хід для запобігання висиханню слизових оболонок і утворенню пролежнів. Через 1-2 год роблять перерву на 20-30 хв, щоб не було перенасичення організму киснем і отруєння.
7. Закриваю вентиль на централізованій системі, потім на апараті і виймаю катетер.

Катетер дезінфікую за правилом двох ємкостей. В першій за допомогою шприца промиваю в дезрозчині, потім занурюю на 1 год, проводжу передстерилізаційну очистку і стерилізацію.

ТЕХНІКА ПОДАЧІ КИСНЮ З КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ

Приміщення, де зберігається кисневий баллонповинне бути су­хим, температура повітря — не вища за +25°С, тут недопустимо палити, ко­ристуватися електроприладами, відкритим вогнем. Забороняється в цьо­му приміщенні зберігати інші гази, ефір, спирт, бензин; Одяг повинен бути чистим, а саме, не забрудненим жиром, мастилами, фарбою. Руки забороняється змащувати кремом або олією.

Гумову трубку підєдную до балона, відкриваю вентиль на подушці, а потім на балоні. За допомогою редуктора з манометром регулюю швидкість подачі кисню з балона в подушку (1 – 2 атмосфери). Після заповнення подушки закриваю вентиль на балоні, потім на подушці.

1. Іду до пацієнта,проводжу психологічну підготовку і отримую згоду.

2. Мию руки, одягаю рукавички. На трубку одягаю мунштук. Пацієнту надаю напівсидячого положення.

3. Марлеву серветку зволожую в перевареній воді, а в разі набряку легень спиртом (для зволоження кисню) і фіксую до мунштука.

4. Пояснюю пацієнту, щоб вдихав ротом а видихав носом. При вдисі відкриваю вентиль, при видисі закриваю. По мірі висихання серветки змочую її, по мірі використання кисню скручую подушку.

5. Після закінчення процедури протираю мунштук двічі з експозицією 15 хв.

Недоліком методу, порівняно з подачею кисню через носовий катетер є неекономне його використання.

ДЕЗІНФЕКЦІЯ, ПЕРЕДСТЕРИЛІЗАШЙНА ОЧИСТКА І СТЕРИЛІЗАШЯ НОСОВИХ КАТЕТЕРІВ

1. Після використання носовий катетер промити 0,2% розчином хлорантоїну в ємності, промаркірованій “Для промивання носових катетерів”. Промити канал катетера 0,2% розчином хлорантоїну під тиском за допомогою 20 мл шприца.
2. Замочити в 0,2% розчині хлорантоїну на 60 хвилин в ємності, промаркіро­ваній “Для замочування носових катетерів”.
3. Одноразовий пластиковий катетер розрізати ножицями на шматочки і
   викинути в урну.
4. Гумовий носовий катетер багаторазового використання промити проточ­ною водою.
5. Занурити у миючий розчин температурою 50оС на 15 хвилин. Промити канал катетера миючим розчином під тиском за допомогою 20 мл шприца.
6. Ретельно промити гумовий катетер проточною водою.
7. Провести стерилізацію гумових катетерів методами:

а) паровим методом (загорнути у пелюшку, покласти в бікс, стерилізу­вати при Т 121оС, тиску 1 атм. 45 хв. ). Для контролю дотримання режиму стерилізації покласти у бікс пробірку з бензойнокислим натрієм;

б) кип’ятіння у дистильованій воді протягом 30 хвилин.

1. Зберігати стерильні носові катетери в асептичних умовах в промаркіро­ваній ємності.
2. Після дезінфекції і стерилізації гумовий катетер обов’язково слід пере­вірити на цілість і еластичність, тому що деформований катетер може порватися і аспірувати в дихальні шляхи.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

• #
• #
• #
• #
• #
• #
• #
• #
• #
• #
• #

1. Хворому надати зручного положення (сидячи або напівсидячи).

2. Дати тепле питво (молоко з натрію гідрокарбонатом або наполовину з

мінеральною водою типу боржом).

3. Гірчичники, банки на грудну клітку.

4. Хворого вкрити, щоб запобігти переохолодженню організму.

5. Забезпечити доступ свіжого повітря.

Якщо кашель супроводжується виділенням значної кількості харкотиння, хворому рекомендується по декілька годин на добу перебувати у дренажному положенні, яке сприяє кращому відходженню харкотиння.

Кровохаркання та легенева кровотеча, надання допомоги

Кровохаркання – це виділення крові або харкотиння з кров’ю з дихальних шляхів при кашлі.

Виділення крові може бути незначним, у вигляді прожилок. Значне виділення крові спостерігається при легеневій кровотечі (смерть настає протягом кількох хвилин).

Причини виникнення кровохаркання:

– бронхіт;

– бронхоектатична хвороба;

– абсцес;

– рак і туберкульоз легенів;

– пневмонія;

– стеноз мі трального отвору;

– тромбоз легеневої артерії;

– первинна легенева гіпертензія;

– набряк, травма легенів тощо.

Легеневу кровотечу треба відрізняти від стравохідної та шлункової. Кров змішана з харкотинням, яскраво-червоного кольору, піниста. Кров при шлунковій кровотечі змішана з блювотинням, вона подібна до кавової гущі, в ній трапляються залишки їжі.

Допомога:

1. Підвищене положення, щоб кров не потрапила в бронхи.

2. Покласти хворого при можливості на уражений бік.

3. Не дозволяти розмовляти.

4. На ділянку грудної клітини покласти міхур з льодом.

5. Дати ковтати невеличкі шматочки льоду.

При значній кровотечі – джгути на верхні та ніжні кінцівки на 1-2 год.

Патологічні типи дихання

Внаслідок порушення діяльності дихального центру виникають патологічні типи ядухи:

· Куссмауля– дуже сповільнене і глибоке дихання («велике дихання»). Воно супроводжується звучним шумним вдихом і посиленим видихом, після якого наступає пауза. Таке дихання є характерним для азотемічної уремії та діабетичної коми.

· Чейна–Стокса – зміна ритму дихання, яке характеризується хвилеподібним збільшенням і зменшенням амплітуди дихання з наявністю пауз між хвилями тривалістю 40-50 с. Після паузи наступають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім більш глибокі й часті. Потім дихальні рухи знову стають поверхневими і рідкими, що продовжується до нової паузи. Таке дихання вказує на тяжке захворювання мозку, на розлад мозкового кровообігу.

· Біота – характеризується рівномірним за глибиною диханням з періодичним виникненням тривалих пауз (від кількох секунд до півхвилини). Такі типи дихання часто спостерігаються в агональному стані хворого. Вони є показником погіршення стану хворого.

В разі появи патологічного дихання медсестра повинна негайно повідомити лікаря.

1. Пульс та його характеристика

Пульс – це поштовхоподібні коливання стінок артерій внаслідок руху крові і зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця.

Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Він змінюється при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої температури, при дії введених в організм речовин (лікарські препарати, алкоголь та ін.).

Частота пульсу – це кількість пульсових коливань за 1 хв.

В нормі кількість пульсових хвиль відповідає кількості серцевих скорочень і дорівнює 60-80 за 1 хв.

Тахікардія – частота серцевих скорочень понад 80 за хв.

Брадикардія – частота серцевих скорочень менш ніж 60 за хв.

Частота пульсу залежить від:

– віку (в перші роки життя найбільш частий);

– фізичної роботи (прискорюється);

– фізіологічного стану (під час сну сповільнюється);

– статі (у жінок на 5-10 частіший, ніж у чоловіків);

– психічного стану (страх, гнів, біль).

Ритм пульсу – оцінюють за регулярністю пульсових хвиль, які виникають одна за одною.

Правильний ритм – пульсові хвилі з’являються через однакові проміжки часу.

Неправильний (неритмічний пульс) – при різних інтервалах між пульсовими хвилями ритм пульсу.

Напруження пульсу – визначають силою, яку застосовують при надавленні на стінку артерії, щоб припинити її пульсацію.

Наповнення пульсу – визначають кількістю артеріальної крові, що викидається лівим шлуночком за одну систолу, а також різницею між максимальним та мінімальним розтягненням стінки артерій.

Величина пульсу – об’єднання наповнення і напруження пульсу. Вона залежить від ступеня розширення артерії під час систоли і від її спадання у момент діастоли. Це в свою чергу залежить від наповнення пульсу, величини коливання артеріального тиску під час систоли і діастоли та еластичності судини.

Аритмія – порушення ритму серцевих скорочень (при захворюванні ССС).

У здорових людей може спостерігатися так звана дихальна аритмія – збільшення частоти пульсу під час вдиху й сповільнення під час видиху, яка зникає при затримці дихання.

ВИДИ АРИТМІЙ

1. Екстрасистолічна– між двома серцевими скороченнями серця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що виникає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної.

Екстрасистоли можуть бути:

– поодинокими;

– груповими.

1. Миготлива – характеризується відсутністю якоїсь закономірності ритму і наповнення пульсу (порок серця, атеросклероз, базедова хвороба).

Дуже часто при миготливій аритмії розвивається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові.

Для визначення дефіциту пульсу двоє медпрацівників визначають одночасно частоту пульсу на променевій артерії та частоту серцевих скорочень. Різниця цих двох показників і визначає дефіцит пульсу.

Пульс визначають на:

– променевій артерії;

– скроневій;

– сонній;

– стегновій;

– підключичній;

– плечовій;

– підколінній;

– задній великій гомілковій;

– артеріях тилу стопи.

1. Переміжний – чергуються слабкі та сильні пульсові хвилі (ознака важкого ушкодження серцево-судинної системи).

1. Артеріальний тиск та його характеристика

Артеріальний тиск – це тиск крові на стінки судин.

Розділяють максимальний систолічний тиск, який виникає в момент систоли серця, мінімальний діастолічний тиск, який виникає вкінці діастоли серця, і пульсовий (різниця між величинами систолічного та діастолічного тиску).

У нормі максимальний тиск коливається від 100 до 140 мм рт.ст., мінімальний від 60 до 90 мм рт.ст.

Гіпертензія – підвищення АТ.

Гіпотензія – зниження АТ.

Гіпертонічна хвороба – це захворювання, яке характеризується підвищенням АТ.

Хворі скаржаться на:

– головний біль, у ділянці потилиці;

– запаморочення;

– біль у ділянці серця;

– порушення сну;

– загальну слабкість.

Для гіпертонічної хвороби характерне періодичне короткочасне підвищення АТ – гіпертонічний криз, який супроводжується різких головним болем, запамороченням, відчуттям жару, пітливістю, серцебиттям і іноді порушенням зору, нудотою, блюванням, непритомністю.

Допомога при гіпертонічному кризі:

Хворих укладають в ліжко і не дозволяють вставати. Підкладне судно подають у постель, на потилицю накладають гірчичники, до ніг теплу грілку.

Негайно викликати лікаря!

Гостра лівошлункова недостатність проявляється серцевою астмою, набряком легенів. Хворі скаржаться на відчуття вираженої нестачі повітря (задишку), важку задишку в спокої (часте поверхневе дихання), ціаноз шкірних покровів, може перейти в набряк легенів: задишка посилюється, дихання стає клекотливим, його добре чути на відстані, посилюється кашель стає з виділенням серозного або кров’яного або пінявого харкотиння.

Допомога:

– надати напівсидячи положення з опущеними ногами;

– зробити гарячу ванну для ніг;

– накласти джгути на нижні кінцівки (через 10-15 хв. джгути знімають, щоб не трапилось їх омертвіння);

– під язик дати нітрогліцерин;

– провести оксигенотерапію.

Зомління – це короткочасна втрата свідомості внаслідок недокрів’я головного мозку.

Причини:

– різка зміна положення тіла;

– негативні емоції;

– сильний біль;

– голодування.

Симптоми:

– непритомність;

– блідість;

– вологість шкіри;

– рідке поверхневе дихання;

– змінений АТ;

– пульс слабкого наповнення та напруження;

– зіниця ока вузька, реагує на світло.

Допомога:

– надати підвищеного положення з піднятими до 45о ногами;

– забезпечення доступу свіжого повітря;

– звільнити шию та груди від стискаючого одягу;

– оббризкати холодною водою;

– дати понюхати тампон, змочений розчином аміаку;

– поплескати по щоках.

Колапс – це гостра судинна недостатність, пов’язана з вираженим падінням тонусу судин і зменшенням об’єму циркулюючої крові.

Причини:

– кровотеча;

– інфаркт міокарда;

– тромбоемболія легеневої артерії;

– поранення та травми;

– медикаментозна алергія.

Симптоми:

– прострація;

– блідість шкірних покровів;

– зниження температури тіла;

– поверхневе часте дихання;

– частий, слабко наповнений пульс;

– низький АТ.

Допомога:

– усунути причину (зупиняють кровотечу, видаляють отруту з організму);

– зігріти хворого;

– дати подихати киснем;

– в горизонтальному положенні транспортують у відділення;

вводять ліки, які підвищують АТ (адреналін, мезатон).

Дата добавления: 2017-03-18; просмотров: 300 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов

Читайте также:

Рекомендуемый контект:

Поиск на сайте:

© 2015-2021 lektsii.org – Контакты – Последнее добавление