Центр рефлексів чхання та кашлю розміщений у
Інші завдання дивись тут…
НЕЙРОГУМОРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ.
Дихальні рухи регулює дихальний центр, розташований у довгастому мозку. Його діяльність відбувається під контролем півкуль великого мозку. Частота та глибина дихальних рухів залежить від концентрації вуглекислого газу в крові.
I. Нервова регуляція (дихальний центр довгастого мозку) | Дихальний центр довгастого мозку. | – мимовільна нервова регуляція (безумовно-рефлекторна діяльність завдяки автоматії дихального центру); |
– довільна нервова регуляція (умовно-рефлекторна діяльність завдяки корі півкуль) | ||
II. Гуморальна регуляція | Залежить від СО2. Якщо в крові, що омиває дихальний центр, є надлишок СО2, збудливість дихального центру зростає, і дихання стає частішим і глибшим. Якщо вміст СО2 в крові є низьким, то дихання сповільнюється. | |
РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ НЕРВОВОЮ СИСТЕМОЮ.
Вдих і видих спричиняються скороченням і розслабленням дихальних м’язів у відповідь на нервові імпульси, які надходять від нервових центрів спинного мозку. У свою чергу активність цих центрів контролюється нейронами, розташованими в дихальному центрі (міститься в довгастому мозку), та нейронами, розташованими в корі півкуль головного мозку.
ДИХАЛЬНИЙ ЦЕНТР.
Розташування | довгастий мозок |
Будова | має центр вдиху й центр видиху (скупчень двох типів нейронів: нейронів вдиху, які збуджуються перед початком вдиху і нейронів видиху, які збуджуються перед початком видиху) |
Функція | відповідає за дихальний цикл |
Чинники впливу | В дихальний центр надходять імпульси від рецепторів легень про ступінь їх розтягнення, міжреберних м’язів, діафрагми, і він прискорює або сповільнює дихання, впливаючи на дихальні рухи. Також імпульси можуть надходити з кори півкуль головного мозку й впливати на дихання. Дихальний центр чутливий до концентрації вуглекислого газу в крові. |
Приклади довільної нервової регуляції.
• Людина може довільно на певний час затримати дихання, змінити його ритм і глибину.
• Вплив на дихальний центр можуть спричинити імпульси, які надходять до нього з різних органів чуття (нюху, зору, смаку тощо).
• У людини дуже добре розвинені механізми регуляції дихання за участі кори великого мозку і обумовлені участю дихання в утворенні звуків, що забезпечується голосовим апаратом гортані.
• На дихальний центр впливають також емоції – радість, страх тощо. Коли людина сміється або плаче, вона при цьому здійснює тривалий глибокий вдих і декілька коротких швидких видихів.
Приклади мимовільної нервової регуляції.
• Коли зануритися у холодну воду, то «перехоплює дух» (уповільнюється діяльність серця і на мить припиняється дихання): холод подразнює рецептори, розміщені в шкірі, збудження, яке в них виникає, по чутливих нейронах надходить до дихального центру, далі по довгих відростках рухових нейронів збудження надходить від дихального центру до нейронів спинного мозку, а від них до дихальних м’язів, припиняючи їхнє функціонування, щоб перешкодити воді або агресивним речовинам у повітрі проникнути в легені.
• Вплив на дихальний центр можуть спричинити імпульси, які надходять з внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, шлунково – кишкового тракту тощо).
• До прискорення дихання призводить збільшення вмісту вуглекислого газу у повітрі, тому людина, що потрапила у високогір’я, спочатку дихає швидко і глибоко, ніби під час тривалого бігу.
• Прискорене дихання знижує вміст вуглекислого газу у крові, після чого дихальні рухи на кілька секунд призупиняються.
• При рішенні затримати дихання зростання вмісту вуглекислого газу в крові до певного критичного значення активує дихальний центр і запустить механізм вдиху, незважаючи на бажання затримати його.
• Підвищена температура і біль збільшують частоту дихання.
• Якщо людина перебуває у місцевості з чистим повітрям (у горах, в лісі чи в степу), то рецептори носової порожнини, оцінивши склад повітря, надсилають нервові імпульси до дихальних центрів головного мозку, в результаті такої нервової регуляції розширюється просвіт дихальних шляхів і людина починає «дихати на повні груди».
• У непровітрюваному приміщенні частота дихальних рухів зростає вдвічі й навіть більше.
• Чхання і кашель – захисні рефлекси, пов’язані з різким скороченням м’язів і швидким видихом, спрямовані на видалення сторонніх речовин або предметів з дихальних шляхів. Під час кашлю та чхання потрібно рот і ніс прикривати серветкою, щоб не стати джерелом поширення хвороботворних вірусів і бактерій.
Кашель – різкий рефлекторний видих через рот у разі випадкового подразнення гортані, трахеї або бронхів шматочками їжі, різними твердими або рідкими речовинами та газовими сумішами, запальним процесом, щоб порожнина гортані очистилась від сторонніх часток, захищаючи наступні органи дихання.
Чхання – різкий рефлекторний видих через ніздрі для видалення надлишку слизу (з речовинами – подразниками рецепторів в слизовій оболонці носа виводяться мікроорганізми).
• Коли людина позіхає чи зітхає, вона при цьому здійснює повільний вдих і повільний видих.
• Гикання відбувається, коли діафрагма починає раптово скорочуватися і грудна клітка при цьому швидко розширюється. Повітря повинне надходити у легені, але одночасно міцно закривається голосова щілина. Щоб урівноважити тиск, органи черевної порожнини різко підтягуються угору і при цьому чути характерний звук.
РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАЛЬНИХ РУХІВ.
Вдих вмикає механізм видиху, а видих — механізм вдиху.
Силу і частоту дихальних рухів контролює дихальний центр за принципом негативного зворотного зв’язку.
Перший вдих. У момент народження, коли дитина припиняє отримувати кисень через плаценту від організму матері, в її крові різко зростає вміст вуглекислого газу, на які реагує центр вдиху: він надсилає нервові імпульси до дихальних м’язів, а їх скорочення забезпечує вдих, так легені вперше наповнюються повітрям – об’єм альвеол і бронхіального дерева збільшується.
Регуляція видиху.
На розтягування стінок альвеол і бронхіального дерева під час вдиху реагують рецептори стінок, від них нервові імпульси по нейронах надходять до центру видиху. Центр видиху надсилає до центру вдиху сигнали для гальмування вдиху, від центру вдиху команда припиняє скорочення м’язів діафрагми й грудної клітки, при розслаблені яких об’єм легенів зменшується – відбувається видих.
| Стан органів | Видих |
| Головний мозок | Центр вдиху гальмується, а центр видиху збуджується і «надає команду» міжреберним м’язам та діафрагмі |
| Зовнішні міжреберні дихальні м’язи | Розслаблюються, ребра і грудна клітка опускаються донизу |
| Діафрагма | Купол діафрагми піднімається догори |
| Об’єм грудної порожнини | Зменшується |
| Легені | Спадаються |
| Результат. | Тиск у грудній порожнині, легенях, альвеолах і бронхахЗбільшується порівняно з атмосферним. Повітря виштовхується з альвеол і легень та виводиться по повітроносних шляхах назовні |
Регуляція вдиху.
Під час видиху об’єм альвеол і дрібних бронхів зменшується, їхні стінки стискаються, рецептори стінок повідомляють про це до центру видиху, центр видиху зупиняє гальмування центру вдиху.
З іншої сторони під час видиху збільшується вміст вуглекислого газу в крові, яка надходить до дихального центру, на що реагують клітини центру вдиху й він запускає команду на скорочення дихальних м’язів для збільшення об’єму легенів — відбувається вдих.
| Стан органів | Вдих |
| Головний мозок | Центр вдиху збуджується (збудження через спинний мозок надходить до міжреберних м’язів і діафрагми), центр видиху гальмується |
| Зовнішні міжреберні дихальні м’язи | Скорочуються і піднімають ребра та грудну клітку вгору |
| Діафрагма | Купол діафрагми опускається донизу |
| Об’єм грудної порожнини | Збільшується |
| Легені | Розтягуються |
| Результат. | Тиск у грудній порожнині, легенях, альвеолах і бронхахЗменшується порівняно з атмосферним. Легені заповнюються повітрям |
РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ ГУМОРАЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ.
Гуморальна регуляція дихання здійснюється як реакція на зміни у кількості вуглекислого газу в плазмі крові та гормонами, які виділяються залозами внутрішньої секреції.
Частота і глибина дихання залежить від хімічного складу крові та вмісту в ній гормонів.
Гуморальна регуляція залежить від кількості СО2 у плазмі крові, яка впливає на дихальний центр. Основним сигналом для активації дихального центру, що, своєю чергою стимулює дихальні рухи, є підвищення вмісту CO2 в плазмі крові, на що реагують хеморецептори, розташовані в стінці судин, що живлять мозок.
Частота та глибина дихальних рухів залежить від концентрації вуглекислого газу в крові:
Надлишок СО2 в плазмі крові, що омиває дихальний центр | Збудливість дихального центру зростає, і дихання стає частішим і глибшим доки концентрація вуглекислого газу не знизиться до норми |
Низький вміст СО2 в плазмі крові | Дихання сповільнюється |
Гормон адреналін, який виробляють надниркові залози, здатний безпосередньо впливати на дихальний центр.
Гормон посилено виділяється за будь–якого хвилювання та безпосередньо впливає на дихальний центр, стимулюючи дихальні рухи.
Молочна кислота, яка утворюється під час роботи м’язів, може викликати стимулюючу дію на дихальний центр.
Інші завдання дивись тут…
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Розлітання слизу при чханні людини
Чха́ння (чиха́ння) — безумовний рефлекс дихальної системи ссавців, зокрема людини, захисна реакція організму, що викликається подразненням чутливих нервових закінчень слизової оболонки носа. Сприяє видаленню пилу, слизу і інших подразнюючих речовин з носової порожнини.
Нервова регуляція[ред. | ред. код]
Рефлекторна дуга чхального рефлексу починається чутливими закінченнями гілок трійчастого нерва, які іннервують слизову носа. Нервовий центр розташований у довгастому мозку. Сам рефлекс складається з двох стадій: початкового спазмічного вдиху та різкого видиху через ніс та рот.[1] При видиху голосова щілина[en] лишається зачиненою.[2] При чханні людина також зачиняє очі. При видиху краплинки слизу рухаються зі швидкістю від 150 до 1045 км на годину.[3]
Нервовий центр рефлексу чхання в людини точно не визначений.[4] Натомість у котів центр чхання виявлений у вентромедіальній частині спинномозкового ядра трійчастого нерва та навколишній ретикулярній формації[5].
Окрім безумовного компоненту чхання регулюється й корою головного мозку. Зокрема зусиллям волі можна зупинити чхання під час першої фази вдиху.
Стимули до чхання[ред. | ред. код]
Причинами чхання найчастіше є механічні або хімічні подразнення на слизовій оболонці порожнини носа. До механічних стимулів може належати пил, волоски, інші дрібні тверді часточки. Також стимулювання інших полів інервацій трійчастого нерву, як-то смикання за брови, волосся на голові, ін’єкції поблизу ока, можуть призводити до чхання.[3]
Також причиною чхання може бути патологічний процес в носовій порожнині. В першу чергу, це запалення: алергічні, інфекційні та інші риніти.[3]
У приблизно п’ятої частини людства яскраве світло викликає позиви до чхання, так званий світловий чхальний рефлекс[en]. Причини цього невідомі, розглядається низка гіпотез, як-то перетин оптичного та трійчастого нервів у стовбурі мозку, так і взаємодія між зоровою та соматосенсорною зонами кори головного мозку.[6] Також в низці досліджень було показано, що в багатьох людей стимулом до чхання є сексуальні фантазії або оргазм[7].
При інфекційних захворюваннях дихальних шляхів (грип тощо) чхання сприяє поширенню збудника інфекції.
Порушення чхання[ред. | ред. код]
Порушення чхання спостерігається при низці неврологічних розладів, зокрема при оптиконевромієліті[en][4], деяких видах епілепсії, інсультах довгастого мозку[3].
Напади частого чхання іноді передують чи супроводжують інсульт у ділянці довгастого мозку[2][8].
У котів та низки собак спостерігається так зване зворотнє чхання[en].
У культурі[ред. | ред. код]
З чханням пов’язана низка забобонів у Європі та Азії. Перші з них згадуються в «Одіссеї» Гомера, коли новороджений Телемах чхає, а Пенелопа загадує бажання та сприймає це як добрий знак. Гіпократ вважав чхання добрим знаком, якщо воно не відбувається впродовж чи після легеневої хвороби. В Римській імперії чхання також розглядали як добрий знак та бажали доброго здоров’я тому, хто чхнув. Язичники вважали, що чхання виганяє демонів з тіла людини. У Середньовіччі під час епідемії чуми чхання почали розглядати як ознаку хвороби, а тому примовка «нехай тебе благословить Бог» для людини, яка чхнула, була оголошена папою Григорієм I короткою молитвою, що допомагає одужати. У Японії, Китаї та Неаполі на початку XXI століття й надалі вважають, що чхання є сигналом про згадування людини іншими людьмі в розмові. В Індії чхнути перед початком роботи вважається поганим знаком.[3]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Seijo-Martinez, M (2006). Sneeze related area in the medulla: localisation of the human sneezing centre?. Journal of Neurology, Neurosurgery & Psychiatry 77 (4): 559–561. ISSN 0022-3050. doi:10.1136/jnnp.2005.068601.(англ.)
- ↑ а б Mathis, Stéphane; Lamy, Matthias; Ciron, Jonathan; Iljicsov, Anna; Arjmand, Roxana; Agius, Pierre; Neau, Jean-Philippe (2014). Paroxysmal Sneezing at the Onset of Syncopes and Transient Ischemic Attack Revealing a Papillary Cardiac Fibroelastoma. Case Reports in Neurological Medicine 2014: 1–3. ISSN 2090-6668. doi:10.1155/2014/734849.
- ↑ а б в г д Songu, Murat; Cingi, Cemal (2009). Sneeze reflex: facts and fiction. Therapeutic Advances in Respiratory Disease 3 (3): 131–141. ISSN 1753-4658. doi:10.1177/1753465809340571.(англ.)
- ↑ а б López-Chiriboga, A. Sebastian; Huang, Josephine F.; Flanagan, Eoin P.; Cheshire, William P. (2016). Paroxysmal sneezing in NMOSD: Further evidence of the localization of the human sneeze center. Neurology – Neuroimmunology Neuroinflammation 4 (1): e303. ISSN 2332-7812. doi:10.1212/NXI.0000000000000303.(англ.)
- ↑ Nonaka, S.; Unno, T.; Ohta, Y.; Mori, S. (1990). Sneeze-evoking region within the brainstem. Brain Research 511 (2): 265–270. ISSN 00068993. doi:10.1016/0006-8993(90)90171-7.(англ.)
- ↑ Brembs, Björn; Langer, Nicolas; Beeli, Gian; Jäncke, Lutz (2010). When the Sun Prickles Your Nose: An EEG Study Identifying Neural Bases of Photic Sneezing. PLoS ONE 5 (2): e9208. ISSN 1932-6203. doi:10.1371/journal.pone.0009208.
- ↑ Bhutta, Mahmood F; Maxwell, Harold (2008). Sneezing induced by sexual ideation or orgasm: an under-reported phenomenon. Journal of the Royal Society of Medicine 101 (12): 587–591. ISSN 0141-0768. doi:10.1258/jrsm.2008.080262.
- ↑ Then, Ryna; Dominguez, Fatima; Robbins, Matthew S. (2013). Paroxysmal Sneezing Heralding Embolic Cerebral Infarction. Journal of the American Geriatrics Society 61 (1): 168–169. ISSN 00028614. doi:10.1111/jgs.12052.(англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Чхання // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2068. — 1000 екз.
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сагітальний переріз головного мозку людини: довгастий мозок позначений як частина стовбура
Поперечний переріз довгастого мозку в районі середини оливи
Довга́стий мо́зок (цибулина) (лат. myelencephalon, medulla oblongata, seu bulbus) — нижня частина стовбура головного мозку, що безпосередньо переходить у спинний мозок і значною мірою зберегла його сегментарні риси будови. У людини довгастий мозок становить порівняно невелику частку від загального об’єму головного мозку: має довжину приблизно 3 см, а ширину 2 см у найширшому місці і 1.5 см — у найвужчому. Це філогенетично найдавніший відділ головного мозку. Розташований між варолієвим мостом і спинним мозком, в який непомітно переходить у ділянці великого отвору потиличної кістки. Верхня частина довгастого мозку розширена у вигляді цибулини, тому його інколи називають цибулиною.
У довгастому мозку розташовані ядра деяких із черепних нервів, зокрема язиково-глоткового, блукаючого, під’язикового. Цими нервами він пов’язаний з різними органами і тканинами організму, а низхідними і висхідними провідними шляхами — з усіма відділами ЦНС. В цій ділянці головного мозку знаходиться частина ретикулярної формації, а також дихальний і серцево-судинний нервові центри і центри рефлексів чхання, кашлю, ковтання, гикання, блювання та смоктання.
Анатомія[ред. | ред. код]
Вентральна поверхня[ред. | ред. код]
На вентральній поверхні довгастого мозку добре помітна глибока щілина (лат. fissura mediana anterior), обабіч якої розташовані виступи — піраміди довгастого мозку (лат. pyramis medullae oblongatae), сформовані волокнами кортико-спінальних (кірково-спинномозкових, пірамідальних) провідних шляхів, що сполучають моторну кору головного мозку із нейронами передніх рогів спинного мозку. Кірково-спинномозковий шлях є провідником свідомих рухових імпульсів від кори головного мозку в спинний мозок. На межі довгастого і спинного мозку розташоване перехерестя пірамід, де дві третини рухових волокон кортико-спінального шляху перехрещуються, після чого спускаються в бічних канатиках спинного мозку. Решта волокон проходять у спинному мозку в складі переднього канатика (передній кірково-спинномозковий шлях). Вони перехрещуються вже у межах того сегмента, де передають імпульси до рухових нейронів переднього рогу. Тому, рухові волокна кортико-спінального шляху повністю перехрещені, внаслідок чого кора правої півкулі передає імпульси до м’язів лівого боку тіла і навпаки.
Латеральна поверхня[ред. | ред. код]
З боків від пірамід на латеральній поверхні довгастого мозку добре помітні випуклі оливи (лат. oliva), сформовані переважно ядрами оливи (лат. nucleus olivaris inferior), що передають мозочку сенсорну інформацію про стан розтягу від м’язів та суглобів. Оливи мають довжину приблизно 1.25 см, у верхній частині межують із мостом, із борозни, що розділяє ці дві структури починаються корінці лицевого нерва. Із заглибини між оливами та пірамідами виходять корінці під’язикового нерва, від боків довгастого мозку також відходять блукаючий та язико-глотковий і частина корінців додаткового нервів.
Дорзальна поверхня[ред. | ред. код]
Центральний канал спинного мозку, заповнений спинномозковою рідиною, у місці переходу в головний мозок розширюється, формуючи порожнину четвертого шлуночка. Таким чином довгастий мозок бере участь у формуваннІ вентральної стінки цього шлуночка (із дорзального боку він обмежений судинним сплетенням).
На задній поверхні довгастого мозку помітні чітко розділені тонкий (лат. fasciculus gracilis) і клиноподібний (лат. fasciculus cuneatus) пучки, що є продовженнями задніх канатиків спинного мозку. У верхній частині цибулини вони V-подібно розходяться розширюються, формуючи тонкий (лат. clava) і клиноподібний горбки (лат. tubercle cuneate) відповідно . Перший розташований присередньо і нижче, другий — латеральніше і вище. У цих горбках розташовані тонке (лат. nucleus gracilis) і клиноподібне (лат. nucleus cuneatus) ядра, що відіграють роль реле провідних шляхів, які передають інформацію про загальне чуття від спинного мозку до соматосенсорної кори.
У верхній частині довгастого мозку від його дорзальної поверхні відходять нижні мозочкові ніжки (лат. pedunculus cerebellaris inferior), які розходяться у боки, частково формуючи латеральні стінки четвертого шлуночка, і сполучають цибулину із мозочком.
Ядра довгастого мозку[ред. | ред. код]
У довгастому мозку розташовуються ядра черепних нервів:
- Ядро під’язикового нерва (лат. nucleus nervi hypoglossi);
- Ядро додаткового нерва (лат. nucleus nervi accessorii);
- Дорзальне ядро блукаючого нерва (лат. nucleus dorsalis nervi vagi, nucleus posterior nervi vagi);
- Спинномозкове ядро трійчастого нерва (лат. nucleus spinalis nervi trigemini);
- Подвійне ядро (лат. nucleus ambiguus) — дає початок черепним корінцям додаткового нерва і моторним волокнам блукаючого та язикоглоткового нервів;
- Ядро одинокого шляху (лат. nucleus tractus solitarii) — тут закінчуються чутливі волокна лицевого, язикоглоткового та блукаючого нервів.
Велику частину довгастого мозку займають ядра оливи, вони пов’язані з мозочком і беруть участь у регуляції рівноваги тіла. Також у довгастому мозку розташовані тонке і клиноподбіне ядра, аркоподібне ядро (лат. nucleus arcuatus), що бере участь у комунікації між мозочком та кортикоспінальним провідним шляхом.
В центральній частині довгастого мозку знаходиться частина ретикулярної формації (сітчастого утвору), що складається із великої кількості нервових волокон, що проходять перпендикулярно одне до одного — частина у повздовжньому напрямку, інші — в поперечному. У передній частині сітчастого утвору фактично відсутні тіла нейронів, через що вона називається білою ретикулярною формацією, у латеральній частині їх навпаки багато, через те вона виглядає, і відповідно називається, сірою. У ретикулярній формації також розташовуються два маленькі ядра — ядро Роллера і латеральне ядро.
Додаткові зображення[ред. | ред. код]
Вентарльна поверхня довгастого мозку та мосту
Перехрестя пірамід: схема проходження пучків нервових волокон спинного мозку у довгастому мозку
Поперечний переріз через довгастий мозок у нижній частині перехрестя пірамід
Поперечний переріз через довгастий мозок у середині перехрестя пірамід
Поперечний переріз через довгастий мозок у середині олив
Функції довгастого мозку[ред. | ред. код]
Всі функції довгастого мозку в організмі можна поділити на три основні групи: провідникові, рефлекторні та тонічні.
Провідникові функції[ред. | ред. код]
Через довгастий мозок проходять всі висхідні і нисхідні шляхи, що сполучають спинний мозок із головним. Тут формуються присінковоспинномозкові та сітчастоспинномозкові провідні шляхи і закінчуються кірковобульбарні волокна.
Рефлекторні функції[ред. | ред. код]
Довгастий мозок бере участь у рефлекторній регуляції вегетативних функцій організму, зокрема він пов’язаний із регулюванням дихання і артеріального тиску, також тут замикаються деякі захисні і харчові рефлекси.
Дихальний центр[ред. | ред. код]
У довгастому мозку розташована основна частина дихального центру: центри вдиху (інспіраторний центр) та видиху (експіраторний центр), тоді як пневмотаксичний центр та центр апное містяться у варолієвому мості. Нейрони дихального центру нерівномірно розподілені в межах довгастого мозку: найбільша їх концентрація спостерігається у ядрі одинокого шляху (дорзальна респіраторна група), де переважають інспіраторні нейрони, та у подвійному ядрі (вентральна респіраторна група), що містить як інспіраторні так і експіраторні нейрони. В обидвох групах містяться бульбоспінальні нейрони, що передають збудження дихальним мотонейронам спинного мозку, переважна більшість із яких є повними інспіраторними нейронами, решта ж нервових клітин (ранні і пізні інспіраторні та експіраторні) пропріобульбарні — тобто не виходять за межі довгастого мозку.
У стані спокою дихальні рухи забезпечує тільки дорзальна респіраторна група, що відповідає за вдих, а видих відбувається пасивно. Чинники, що активують вдих, збуджують три групи нервових клітин у цій групі: бульбоспінальні клітини передають збудження до мотонейронів спинного мозку, забезпечуючи вдих, в той час як ранні інспіраторні нейрони пригнічують пізні, проте активність перших триває недовго, і після її завершення другі розгальмовуються і пригнічують повні інспіраторні нейрони, внаслідок чого вдих припиняється і починається видих. Експіраторні нейрони задіюються тільки під час глибокого дихання.
Судинноруховий центр[ред. | ред. код]
У передньобічній ділянці довгастого мозку близько до його поверхні розташовані так звані зони M і S, при активації яких аретріальний тиск збільшується, а трохи нижче — зона L, що пригнічує зону S. Найважливішою із зазначених зон, ймовірно, є зона S, оскільки саме від неї нервові волокна прямують до спинного мозку, де утворюють синапси із передвузловими симпатичними нейронами, від яких починаються симпатичні судинно-звужувальні нерви.
Нейрони судиннорухового центру тонічно активні — вони постійно підтримують стан збудження, необхідний для підтримання нормального артерільаного тиску. Судинноруховий центр також відповідає за нормалізацію тиску в разі його відхилення від норми — здійснення так званих судиннорухових рефлекісів.
Інші рефлекси довгастого мозку[ред. | ред. код]
На рівні довгастого мозку замикається велика кількість харчових (слиновидільний, жування, смоктання, ковтання) та захисних (кашлю, чхання, гикання, блювання) рефлексів, центри яких розташовані у ядрах черепних нервів.
Тонічна функція[ред. | ред. код]
Тонічна функція довгастого мозку полягає у тому, що він забезпечує підтримання деяких структур у головному та спинному мозку у стані постійного збудження. Виконання цієї ролі забезпечуються ретикулярною формацією (сітчастим утвором).
Джерела[ред. | ред. код]
- Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.
- Біологічний словник / за ред. I. Г. Підоплічка. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974. — Т. 3. — 552 с.
- Неттер Ф. (2004). У Чайковський Ю.Б. Атлас анатомії людини [Цегельский А.А.]. Львів: Наутілус. с. 592. ISBN 966-95745-8-7.
- Чайченко Г.М., Цибенко В.О., Сокур В.Д. (2004). Фізіологія людини і тварин. Київ: Вища школа. с. 463. ISBN 966-642-013-9.
- Marieb EN, Hoehn K (2006). Human Anatomy & Physiology (вид. 7th). Benjamin Cummings. ISBN 978-0805359091. (англ.)
- Grays Anatomy (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Довгастий мозок // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — : Тека, 2006.
Источник